НАЙКРАСИВІШІ РУЇНИ СТАРОВИННИХ ЗАМКІВ УКРАЇНИ

 

БУЧАЦЬКИЙ ЗАМОК

Бучацький замок — пам'ятка архітектури всеукраїнського значення, розташований у місті Бучач, Тернопільської області поблизу вулиці Замкової на помітному підвищенні.

Бучацький замок — пам'ятка архітектури всеукраїнського значення, розташований у місті Бучач, Тернопільської області поблизу вулиці Замкової на помітному підвищенні.
Бучацький замок — пам’ятка архітектури всеукраїнського значення, розташований у місті Бучач, Тернопільської області поблизу вулиці Замкової на помітному підвищенні.

Замок був побудований у XIV ст., бо цим часом датують знайдені під мурами фрагменти готичних колон та капітелей.

Замок багато разів руйнувався і потім відбудовувався. Особливо часто проходив процес руйнації та відбудови в XVI ст. через часті татарські, рідше турецькі, молдавські напади.

 

Легенди свідчать про численні підземні ходи того часу, що вели від замку. У XVII ст. замок пережив багато штурмів, зокрема, кримських татар, турків, козаків, захищаючи жителів міста (в основному етнічних поляків, євреїв). 1672 р. Бучач взяли в облогу татари та турки під керівництвом Магомета IV. Власника міста в той час не було поблизу, обороною замку керувала його дружина — Тереза або друга дружина — Урсула з Даниловичів. Дізнавшись, що твердинею управляє жінка, турки і татари, за легендою з наказу султана, зняли облогу.

Сучасні руїни — залишки збудованого в середині 16 ст., у 1580-ті роки — закінчена чергова перебудова фортеці.

На початок 17 століття Бучач був одним із найважливіших замків на Поділлі. Після переходу Бучача у власність (близько 1620 р.) Стефан Потоцький із дружиною Марією Могилянкою сприяли укріпленню замку.

В XIX ст. розібрано частину оборонних мурів, каміння продане як будівельний матеріал. Власниками замку до осені 1939 р. були дідичі міста — Потоцькі, останнім — граф Артур Потоцький.

На сьогодні з часів XIV—XV ст. в замку залишилися знайдені в розкопках готичні фрагменти архітектури, можливо, церковної. Решту збережених стін і башт датують XVI ст. Стіни (до 3,5 м товщиною) мають три яруси обходів з бійницями для вогнепальної зброї.

На території фортеці також був палац в стилі ренесансу, можливо, збудований на місці давнішої житлової споруди, залишки стін якої з’єднані зі збереженими двома ярусами східної вежі замку. До палацу вела в’їзна брама на першому поверсі та підйомний міст, перекинутий через рів. Палац прикрашали галереї з аркадами. Посеред двору був фонтан.

ДОБРО́МИЛЬСЬКИЙ ЗАМОК

Добро́мильський за́мок (За́мок Ге́рбуртів), розташований за 4 км на південь від міста Добромиля, що в Старосамбірському районі Львівської області.

Добро́мильський за́мок (За́мок Ге́рбуртів), розташований за 4 км на південь від міста Добромиля, що в Старосамбірському районі Львівської області.

Це найвищий (560 м над рівнем моря) замок Львівщини. При хорошій видимості з мурів замку можна побачити міста Перемишль (бл. 30 км) і Самбір (бл. 40 км).

Близько 1450 року львівський ловчий Микола Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев’яний замок. Проте замок згорів під час нападу татар у 1497 р.

Будівництво мурованого замку почав Станіслав Гербурт 1566 р. відразу після того, як польський король Сигізмунд II Август надав місту Добромилю магдебурзьке право. У 1614 Ян Щасний Гербурт завершив і дещо перебудував цю твердиню, надавши їй ренесансного вигляду. Вона мала винятково оборонні функції, житлові корпуси використовувались тільки для тимчасового перебування.

З 1622 р. замок перейшов у власність Конєцпольських.

Після поділу Польщі австрійський уряд видав розпорядження розібрати старі укріплення, що й частково було зроблено.

До нашого часу збереглися: чотириярусна брамна бастея з рештками житлових приміщень, два фрагменти мурів, залишки однієї башти, залишки криниці на подвір’ї замку (яма, завглибшки бл. 3 м). У плані замок овальної форми, займав площу подовгастого гребеня гори і мав довжину 85 м, ширину — 25 м. Завдяки своєму розташуванню був неприступним.

 

СТАРОСІЛЬСЬКИЙ ЗАМОК

За́мок у Старо́му Селі́ (Старосі́льський за́мок) — пам'ятка архітектури XVI—XVII століть, розташована в селі Старе Село (Пустомитівський район, Львівська область).

За́мок у Старо́му Селі́ (Старосі́льський за́мок) — пам’ятка архітектури XVI—XVII століть, розташована в селі Старе Село (Пустомитівський район, Львівська область).

У Старому Селі Пустомитівського району Львівської області, приблизно в 18 км на південний схід від Львова збереглися залишки стародавньої фортеці, колись однієї з найпотужніших в Україні і найбільшої на Львівщині. Цю фортецю називають Старосільським замком – похідним від назви села. Поруч із замком розташована залізниця і протікає місцева річка Давидівка.

Навіть незважаючи на те, що Старосільський замок знаходиться в напівзруйнованому стані, здалеку він як і раніше виглядає грізною твердинею. Замок займає чималу площу – два гектара, а за формою нагадує неправильний п’ятикутник. Все, що вціліло від Старосільського замку – це масивні кріпосні стіни завширшки близько двох метрів і заввишки близько п’ятнадцяти метрів, які укріплені контрфорсами, і три вежі (у минулому їх було шість). Із зовнішнього боку стіни і вежі декоровані на одному рівні аркатурою – рядом глухих арок-заглиблень. Одна з башт прикрашена кам’яної короною. Внутрішній двір замку пустує і заростає травою, перетворюючись на чудове пасовище для домашньої худобини. У минулі часи тут стояв палац, казарми для замкового гарнізону, господарські будівлі та церква.

Старосільський замок є пам’яткою оборонної архітектури XVI-XVII століть. Будувався він для захисту від татар південно-східних шляхів до Львова. Перше укріплення на території Старого Села у вигляді дерев’яного замку, як вважають дослідники, вже існувало в XV столітті. До кінця наступного століття на його місці князі Острозькі збудували більш міцний замок – з цегли і каменю. За старовинною традицією для міцності в розчин додавали молоко і яйця. Можливо, саме в цьому секрет довговічності кріпосних стін і башт. У 1642 році князь Владислав Домінік Заславський-Острозький облаштував замок у Старому Селі в стилі східно-європейського пізнього ренесансу. У такому вигляді Старосільський замок простояв недовго – в 1648 році його захопили війська під проводом Богдана Хмельницького. Всі замкові укріплення були зруйновані. Владислав Домінік досить швидко відновив фортецю, і вже через рік на місці руїн виросла могутня цитадель. Старосільський замок мав настільки грізний і неприступний вигляд, що наступного разу – в 1654 році – козаки вже не наважилися штурмувати його. Пішли ні з чим і турки, які навідалися в ці краї в 1672 році.

На початку XVIII століття Старе Село разом із замком стає власністю Адама Миколи Сенявського. До цього часу замок втрачає своє оборонне значення. Новий власник відреставрував фортецю і переніс сюди збройний арсенал, що зберігався у Львові. Після смерті Сенявського у 1726 році всі його володіння і багатства успадкувала його єдина дочка Марія Софія. У 1731 році вона вийшла заміж за князя Августа Олександра Чарторийського, до якого перейшла вся власність Сенявського, в тому числі і Старосільський замок. Доля колишнього військового форпосту мало цікавила Чарторийських, і фортеця поступово занепала. З 1809 року Старосільський замок переходить до родичів Чарторийських – Потоцьких, які володіли ним аж до вересня 1939 року. Останній господар замку – Альфред Потоцький – перетворив колись могутню твердиню… у пивоварню.

В подальшому ґрунтовна реконструкція Старосільського замку чомусь так і не була проведена. З кожним роком замок у Старому Селі все більше руйнується і заростає травою. Те, що не зруйнували люди, руйнують вітри, дощі і час.

 

ЧЕРВОНОГОРО́ДСЬКИЙ ЗА́МОК

Червоногоро́дський за́мок або Джуринський замок, розташований в урочищі «Червоне», поблизу села Ниркова Заліщицького району Тернопільської області, на стрімкому пагорбі посеред глибокої котловини річки Джурин, яка в цьому місці утворила майже замкнуту петлю.

Червоногоро́дський за́мок або Джуринський замок, розташований в урочищі «Червоне», поблизу села Ниркова Заліщицького району Тернопільської області, на стрімкому пагорбі посеред глибокої котловини річки Джурин, яка в цьому місці утворила майже замкнуту петлю.

Місто Червоногород (Червоний город), як помилково стверджували деякі дослідники, належало до літописних червенських міст (городів), від назви яких пішла пізніше назва Червона Русь.

До XVII ст. тут стояв деревяний замок, який не раз знищувався татарами. А за сприяння старости Червоногорода, львівського каштеляна Миколи Даниловича, звели мурований чотирикутний замок з вежами на кутах, який був оточений оборонним муром із в’їзною брамою.

1648 року під час Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького замок захопили повстанські загони. 1672 року його здобуло військо турецького султана Магомета IV. Під час турецького панування замок був залишений мешканцями, після їхнього повернення стояв розорений.

Замок описаний як збудований за старосвітською архітектурою і обнесений мурами, в деяких місцях поруйнованих. Згаданий також старожитний монастирський костел поблизу замку.

Від 1778 р. — власність Кароля Понінського, який 1820 р. звелів розібрати 2 вежі й частину будівлі, дві інші вежі та частину стін використав для спорудження палацу на замковому фундаменті. До Першої світової війни палац мав вишукану терасу в італійському стилі та колонаду із 6 кам’яних колон, був оточений великим ландшафтним парком із фонтаном.

Нині збереглися лише дві, значно пошкоджені вежі. У квітні 2013 pоку половина однієї з веж обвалилася.

Червоногородський замок вважається одним з найзагадковіших і найромантичніших замків Тернопільщини. Туристи часто асоціюють його із казковими «Двома вежами» з саги Толкієна «Володар персня».

 

До речі, неподалік знаходиться мальовничий Джуринський водоспад.Джуринський водоспад

 

КЛЕВАНСЬКИЙ ЗАМОК

Клеванський замок, розташований у західній частині смт Клевань, що в Рівненському районі Рівненської області.

Клеванський замок, розташований у західній частині смт Клевань, що в Рівненському районі Рівненської області.

Відомості про первісну фортецю датовані 1475 роком. Саме село в письмових джерелах вперше згадано під 1458 роком як власність князя Михайла Чорторийського. У 1495 році його син князь Федір Чорторийський, луцький староста, добудував замок, оточив його міцними кам’яними стінами і глибоким ровом, який заповнювався водою річки Стубли.

Збережено опис замку за 1605 рік. Головну захисну роль відігравала західна вежа, зміцнена кам’яним бастіоном. Східна вежа слугувала цейхгаузом (арсеналом). Замок швидко втрачав оборонну функцію і в 1632 р. споруду віддали єзуїтам, які влаштували тут свій колегіум. Ймовірно, вони й були господарями замку до кінця 18 ст.

Після першого поділу Речі Посполитої землі відійшли до Габсбурзької монархії (з 1804 року Австрійської імперії). За наказом імператора Йозефа ІІ у 1773 р. майно єзуїтів конфіскували. Після наступних поділів Речі Посполитої територія відійшла до Росії. На зламі 18—19 століть замок стояв пусткою.

Випадково збереглися дві напівзруйновані вежі, краще збереглася східна, віадук (побудований з цегли) над ровом, будівлі колишнього духовного училища 2- та 3-поверхові, спрощеної провінційної архітектури. Дахи зруйновані. Будівлі стоять пусткою, руйнуються, ніяк не використовуються (станом на 2005 рік).

КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ЗАМОК

Кременецький замок — фортифікаційна оборонна споруда в м. Кременець Тернопільської області.

Кременецький замок — фортифікаційна оборонна споруда в м. Кременець Тернопільської області.

Побудований на стрімкій горі Бона (397 м над рівнем моря) з каменю-вапняку. Гора обнесена високим кам’яним муром (у 13 ст. — дерев’яним з частоколом).Кременецький замок відомий як неприступна твердиня, яку свого часу безрезультатно намагалися здобути угорський король Андрій ІІ (1226), хан Батий (1240—1241), Куремса (1255). Кременецький — один з трьох замків, які взагалі вціліли під час монгольської навали на території всієї Русі. Природна недоступність, запаси зброї, пороху, води давали змогу довго тримати облогу.

1261 замок був знесений за наказом князя Василька на вимогу Бурундая. Заново збудували його в 14-16 ст. литовсько-руські князі Любарт, Вітовт, Свидригайло.

16 ст. проведено описи замку. Кременецький замок мав 2 мости, 3 вежі: Надворітню, Черлену, Над новим домом, князівський палац, приміщення для гарнізону, гауптвахту, городні, церкву св. Михаїла.

1569 року Кременецький замок перейшов до королеви Бони. Замок перебудовується в ренесансовому стилі, підсилюється його обороноздатність.

Зараз збереглися квадратна надбрамна вежа з 2-х ярусів, готична арка-заїзд, частково — бічні оборонні мури товщиною 2-3 м, висотою 8-12 м, вежа над новим домом.

 

КУДРИНЕЦЬКИЙ ЗАМОК

Кудринецький замок — фортифікаційна споруда у селі Кудринці Борщівського району Тернопільської області.

Кудринецький замок — фортифікаційна споруда у селі Кудринці Борщівського району Тернопільської області.

Замок побудований з пісковика на початку XVII ст. польськими шляхтичами Гербуртами герба «Павенжа». Реконструйований в XVIII ст. Розташовувався на плато високої крутої гори, яку називають «Стрілкою», над р. Збруч. У плані неправильний чотиригранник з трьома кутовими баштами. З трьох боків мав природну перешкоду, утворену гірським рельєфом. Найбільш неприступною була східна сторона, надійно захищена обривистим схилом гори і річкою біля її підніжжя. Північна сторона, звернена до плоскогір’я, була основним вузлом оборони, захищалася штучним ровом, валом і двома баштами. Житлова будівля розташовувалася уздовж східної стіни замку.

Зведення замку в цьому місці було цілком виправданим: село лежало недалеко від молдовського кордону, на татарському Волоському шляху. Татари нападали на ці землі в XVI–XVII ст. часто.

Влітку 1648 року козацькі загони під керівництвом Максима Кривоноса та повсталі селяни вигнали коронний гарнізон з Кудринецького замку. Також замок завойовували турки в 1672 та 1694 роках.

До нашого часу збереглися: південна, західна і північна стіни; частина об’єму південної п’ятигранної башти на висоту трьох ярусів; північно-західна шестигранна в плані триярусна башта; частина башти, над воротами. Біля південної стіни простежується аркоподібний проріз. Це — невелика хвіртка, яку використовували для несподіваних нападів на ворога. Неглибока западина біля шестигранної вежі вказує на місце, де колись була криниця.

 

МИКУЛИНЕЦЬКИЙ ЗАМОК

Микулинецький замок — кам'яний замок знаходиться в смт Микулинці, Тернопільської області, на відстані 23 км від Тернополя.

 

Микулинецький замок — кам’яний замок, який знаходиться в смт Микулинці, Тернопільської області, на відстані 23 км від Тернополя.

Замок має вигляд квадрата з довжиною стін 75 м і товщиною оборонних мурів — 2 м. На 3-х кутках замку височать круглі вежі, які мали 3 яруси з бійницями для гармат. Із західного боку, де оборонні мури додатково захищені глибоким ровом, замок мав в’їзну браму із звідним мостом. Ще один в’їзд у замок зі східного боку. Всередині фортеці були житлові будинки, а під ними льохи і підземні ходи.

Про Микулинці (під назвою Микулин) ще в 1096 р. згадав у своєму «Повчанні дітям» великий князь київський Володимир Мономах. Село заснували ченці, які збудували у цій місцевості церкву святого Миколая, звідси воно отримало свою назву. У княжі часи населення Микулина було зобов’язане утримувати дружину теребовлянського князя, а в 1387 р. містечко захопили поляки.

Кам’яний замок розпочали будувати лише у 1550 р. за наказом тодішньої власниці Микулинець Анни з Йорданів, дочки гетьмана короного Миколая Сенявського (володаря Бережанського замку). Потім фортеця перейшла до родини шляхтичів Зборовських, а згодом — Конецпольських.

Повз Микулинці пролягав загарбницький татарський шлях, і ординці нападали на містечко мало не щороку. На стінах фортеці досі видно сліди від смоли, яку захисники виливали на голови войовничим степовикам. Також, за переказами місцевих жителів, для захисту давні мешканці містечка збудували підземний хід аж до Теребовлі, завдовжки 9 км. Входи до підземель можна побачити й досі, але пройти ними далеко не можна, бо вони завалені. За часів Б. Хмельницького фортецю руйнували козаки, та власники знову і знову її відновлювали.

Особливо відзначилися Микулинці в 1675 р., коли місцева залога в розмірі кількох сотень чоловік витримали 15-денну облогу турецького війська. Захисники мали обмаль зброї, але відбивали всі напади османів. Тоді турки вирішили підкопатися під фортецю. Вони підрили прохід під одну з веж, заклали туди вибухівку і підірвали. Вежа впала, та завдала вона шкоди не оборонцям, а нападникам. Пролом вдалось закрити, проте шансів вистояти не було. Тож захисники пішли на угоду з турками. За капітуляцію і викуп турки пообіцяли відпустити всіх, хто був у фортеці, на волю, а 30 заручників передати від себе. Проте, заволодівши твердинею, османи повбивали всіх чоловіків. Жінок і дітей забрали у рабство.

Микулинці занепали, проте, до кінця XVII ст. Микулинецький замок був одним з найголовніших фортів Речі Посполитої на її південно-східному порубіжжі і втратив свою військовооборонну значущість лише після відбиття Кам’янця в турків.

На початку XIX ст., замок купує австрійський барон Ян Конопка, котрий у 1815 році відкриває в приміщенні замку власну суконну фабрику. Для цього він здійснив перебудову замкового комплексу, замість вузьких бійниць в стінах пробив великі вікна (їх ряд видно й досі). Цими нововведеннями остаточно порушивши фортифікаційність споруди. Але з часом виробництво підприємливого барона збанкрутіло, і замок спорожнів. З того часу він не відбудовувався і ним ніхто не цікавився. Фактично замок був залишений на самознищення.

Існує легенда, що з XIX – початку XX ст. в Микулинецькому замку оселилися привиди. Колись у підвалі під квартирами сучасних мешканців фортеці жив коваль. У нього була дочка, яка народила позашлюбну дитину. Батьки не могли змиритися з такою ганьбою і дуже дорікали їй. Жінка не витримала, захворіла і померла, залишивши немовля сиротою. Як неодружену, її поховали за звичаєм у білій сукні, а потім люди неодноразово бачили молоду дівчину в білому, яка заглядала у вікна нижніх поверхів замку.

 

НЕ́ВИЦЬКИЙ ЗАМОК

Не́вицький замок — напівзруйнований замок біля села Кам'яниця Ужгородського району Закарпатської області.

Не́вицький замок — напівзруйнований замок біля села Кам’яниця Ужгородського району Закарпатської області.

Замок уперше згадується на початку XIV ст. як опорна база місцевого феодального бунту проти королівської влади Карла Роберта Анжу. У XIV ст. замок переходить до володінь роду графів Другетів, які будують на місці дерев’яного замку кам’яний. У 1644 році під час релігійних воєн трансільванський князь Юрій І Ракоці зруйнував замок.

За володіння цим замком постійно відбувалися баталії між королями Угорщини, Трансильванії та Монгольскою імперією. Постійні військові сутички, поширення вогнепальної зброї змушують князів частково перебудувати і значно укріпити Невицький, єдиний на Ужанщині, замок.

 

ПНІВСЬКИЙ ЗАМОК

Пнівський замок на підніжжі Страгори, осторонь від міста Надвірна.

 

Пнівський замок на підніжжі Страгори, осторонь від міста Надвірна.

Пнівський замок на підніжжі Страгори, осторонь від міста Надвірна.

Подібні будівлі почали виникати після поступового занепаду та розпаду Галицько-Волинського князівства, яке, розорене численними монголо-татарськими ордами, не могло відновити своєї колишньої могутності.

Замок зведений у тому місці, де карпатські хребти найдалі вклинюються в передгір’я, і стоїть поблизу Страгори. Страгору з її двома вершинами добре видно здалека і вона здавна служила орієнтиром. Через гору, а можливо, через її двоголову вершину, проходив давній торговий шлях (частина відомого транскарпатського), який далі, ймовірно, вздовж русел рік через гори тягнувся на Закарпаття й Угорщину. Замок таким чином надійно прикривав собою в цьому місці вхід у гори. Подорожні, мандрівники і купці, проїжджаючи в цьому напрямку і зворотно, замку просто так уже минути не могли — тут створили митницю.

Митниця приносила помітні прибутки магнатам і своїм вдалим розташуванням привертала увагу селян і ремісників до цього місця — вони осідали поруч. Селилися тут, поза замком, на дворі, замкові слуги, яким не знайшлося місця серед мурів. Так виникло поселення — теперішня Надвірна, яка згодом стала значним ремісничим центром.

Замок — велика, добре спланована і продумана фортифікаційна споруда, яка була найбільшою на всій території Прикарпаття. Замок будували з великих тесаних брил гірського сірого каменю; здебільшого на внутрішніх боках стін використовували також червону цеглу. Мури зводились, перш за все, як оборонний об’єкт, а тому не дивно, що їх товщина сягала одного метра і більше. Зовнішні стіни ще масивніші і неприступніші — товщиною до 1,8 м. Твірних стін п’ять — замок у плані п’ятикутний і укріплений вежами, розміщеними по всьому периметру зовнішніх стін. Веж п’ять, всі вони різні за висотою, формою і призначенням. Найбільш уразливий і незахищений замок з півночі але, не зважаючи на це, він був для того часу одним з найбільш укріплених та пристосованих до довготривалої облоги в усій Україні, навіть Олексі Довбушу не піддався.

Але часті перебудови, зміна господарів та зміна державних кордонів і напрямків торгових шляхів, розвиток військової техніки вели до поступового занепаду замку — він втрачає значення, важливого військового пункту і помітної оборонної одиниці. Його все активніше перебудовують і пристосовують для інших цілей, але процес занепаду відвернути було вже неможливо. На початку XIX століття замок повністю пустіє і його навіть починають розбирати.

Не зважаючи на руйнування та час, замок дійшов до наших днів. Найкраще збереглась північна стіна, яка не втратила своєї цілісності і первозданної висоти, не проглядаються на ній і сліди пізніших мурувань. Збереглася навіть штукатурка.

Східна стіна дає найчіткішу уяву про різницю рівнів поверхні землі всередині замку та оточуючої території: зовнішня сторона стіни вдвічі вища, ніж внутрішня, а це наводить на думку, що в товщі землі всередині замку існувала невидима і прихована від зайвого ока підземна система приміщень. Арка в’їзних воріт уціліла. На фасаді в’їзної вежі збереглись ніші для моста та підйомних ланцюгів.

 

СИДОРІВСЬКИЙ ЗАМОК

Сидорівський замок — оборонна споруда середини XVII ст., пам'ятка архітектури місцевого значення. Розташований в селі Сидорів Тернопільської області.

 

Сидорівський замок — оборонна споруда середини XVII ст., пам’ятка архітектури місцевого значення. Розташований в селі Сидорів Тернопільської області.

Зведений на високому пагорбі, що омивається з трьох боків річкою, з пісковику та вапняку в 40-х роках XVII століття шляхтичем Марціном Калиновським. Замок мав 7 веж і досить витягнуту з півночі на південь форму. Замок був сильно пошкоджений під час турецької навали 1672 року, потім відновлювався. З початком XVIII століття втратив оборонне значення, занепав і потроху руйнувався аж до наших часів.

Південно-східна частина замку повністю зруйнована. Найкраще збереглась північна частина замку, де домінує двоярусна трикутна в плані та дещо закруглена ззовні дозорна башта. В стіни, що йдуть з обох боків від дозорної башти, вбудовані 2 напівкруглі двоярусні бастеї. Також збереглася в напівзруйнованому стані південна напівкругла 2-ярусна бастея з в’їздною аркою та контрфорсами.

 

ТОКІВСЬКИЙ ЗАМОК

Токівський замок (Ожиговецький замок) — пам'ятка архітектури місцевого значення, оборонна споруда у селі Токи Підволочиського району Тернопільської області.

 

Токівський замок (Ожиговецький замок) — пам’ятка архітектури місцевого значення, оборонна споруда у селі Токи Підволочиського району Тернопільської області.

Розташований на вершині кам’яного пагорба, на острові (нині півострів), з усіх боків оточений широким ставом, утвореним на старому руслі річки Збруч.

Збудований наприкінці XVI століття брацлавським воєводою Янушем Збаразьким. Замок мав стратегічне значення. Його башти з’єднувалися між собою оборонними мурами, які мали форму неправильного трикутника із трьома вежами на кутах; одна — п’ятикутна, дві — напівкруглі. Кожна вежа мала в нижній частині два ряди стрільниць, верхні частини займали каземати. Доступ до фортеці здійснювався через підйомний міст, який охороняла ще одна — надворітна вежа.

1648 Токівський замок захопило козацьке військо, 1675 — зруйнували турки.

Відбудовувався і утримувався у належному стані до кінця XVIII століття. З втратою оборонного значення 2 вежі й значну частину мурів поступово розібрали на господарські потреби. Східну башту до основи розібрали під час Першої світової війни, а західну вже в 1950-х роках.

Нині збереглися руїни п’ятикутної вежі й частина фортечного муру. Збереглися перекази про підземний перехід до замку від Яхновецького лісу. Він був у висоту майже на повний зріст людини і на його стінах на певній відстані одна від одної розміщувались чаші, у які вставляли факели у вигляді теперішніх свічок для освітлення. Ще й досі у різних місцях Ожиговець дають про себе знати ями, льохи, підземні ходи.

 

ХУСТСЬКИЙ ЗАМОК

Хустський замок — фортифікаційна споруда, що існувала в XI—XIII століттях у місті Хусті (Закарпатська область, Україна).

Хустський замок — фортифікаційна споруда, що існувала в XI—XIII століттях у місті Хусті (Закарпатська область, Україна).

Замок був побудований як угорська королівська фортеця для захисту соляного шляху з Солотвина, зокрема Хустських воріт, і прикордонних районів. Його будівництво почалося в 1090 році та було закінчено за короля Бели ІІІ у 1191 році.

На окраїнах міста Хуста підноситься гора вулканічного походження, на якій в XI—XII ст. збудовано замок-фортецю. З 1281 по 1321 рр. твердиня належала князям Галицько-Волинської держави. А 1709 року в замку відбувався загальнотрансільванський сейм прибічників князя Ференца II Ракоці.

У XVI—XVII ст. за Хуст і його замок часто воювали Габсбурґи і семигородські князі, на нього нападали турки і татари. Останній бойовий виступ Хустського гарнізону відбувся в 1717 році, коли солдати атакували 12-тисячну татарську орду поблизу Вишкова.

Замок був знищений від удару блискавок під час бурі — одна з них 1766 року потрапила в порохові склади. Жупанат спробував зберегти замок, почав ремонт, але це виявилося безнадійно. 1773 року імператриця Марія Терезія послала свого сина Йосифа оглянути замок. Він розпорядився перевести гарнізон до Мукачева.

1798 року буря пошкодила останню башту замку. Влада дала місцевій громаді дозвіл розбирати замок на будівельне каміння. 1799 року розібрали східну стіну замку для спорудження католицької церкви та різних офіційних споруд у Хусті.

Нині туристи мають змогу оглядати лише окремі фрагменти колись непереможної твердині.

 

ФОРТЕЦЯ НА О. БЕРЕЗАНЬ

Фортеця на о. Березань

 

Острів Березань розташований на прибережній відмілині, яка простяглася від мису Аджияск і західного берега Березанського лиману. Від Очакова сюди 13 км, а від мису – 4,1 км. Із населених пунктів сюди найближче від села Рибаківка. Площа острова – 10 гектарів, довжина – 850 метрів, ширина коливається від 350, до 200 метрів. В деяких місцях тут трапляються чагарники, у проломах казематів є дерева, але відсотків 95 від площі – це трави, переважно колючі і цупкі ксерофіти.

о. Березань

 

о. Березань

Нині остів є філією Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія», який направляє сюди воєнізовану охорону – єдиних постійних мешканців острова. Влітку тут ще живуть археологи (переважно із Києва), які цього (2015) року працюють дуже активно – мабуть розкопали якусь неймовірну знахідку, адже до них охоронці навіть не підпускають. Влітку буває повно туристів, які потрапляють сюди на човнах із Очакова, Рибаківки і, навіть, із Коблево.

Археологи розкопують античне місто Борисфеніда, яке заснували мілетські греки у 7 столітті до н.е. й назвали на честь великої ріки Борисфен (Дніпро), яка саме тут впадає у Чорне море.

У турецький період острів набув стратегічного значення й замикав фортифікаційний трикутник виходу із Дніпровського лиману – Ачи-Кале (Очаків), Килин-бурун (Кінбурн), Бирюзень-Ада. Турки збудували південніше центру острова форт, залишки (земляний насип) та рови головного бастіону якого і нині гарно помітні, а у північній частині звели муровані бастіони берегової батареї, яка повинна була прикривати кораблі гребної флотилії Ачи-Кале.

Під час російсько-турецької війни у листопаді 1787 року турецькі фортифікації Березані були захоплені чорноморськими (колишніми запорізькими) козаками під проводом Антона Головатого. 800 козаків, на маломірних судах (чайках та дубах), озброєних дрібними гарматами, штурмом взяли берегову батарею, а потім і фортецю. Саме захоплення Березані розв’язало руки Потьомкіну, і його загарбницька армія пішла на генеральний штурм Ачи-Кале.

Після окупації краю Потьомкін наказав скасувати фортецю на Березані, яку, його військові інженери вважали застарілою і тісною для гармат. Із острова вивезли артилерію й забрали гарнізон. Але наступний імператор, Павло І, наказав фортецю відновити. Основою форту був шестикутний бастіон площею 2200 кв.м, оточений широким ровом та валом (їх і нині чітко видно). Від бастіону рів з валом розходився на два боки – від берега до берега.

У 1906 році розстріляли бунтівного лейтенанта Петра Шмідта – напівбожевільного романтика-антимонархіста, який підняв бунт у Севастополі й очолив недобудований, неманеврений і майже неозброєний крейсер «Очаків». Це саме його «дітьми» прикидались Остап Бендер, Шура Балаганов та Михайло Паніковський. У радянські часи на Березані звели пам’ятну стелу Шмідту, а сам острів часто називали островом Лейтенанта Шмідта.

ТОП-7 МІСЦЬ ДЛЯ БЮДЖЕТНОГО ВІДПОЧИНКУ В УКРАЇНІ

Про велич, красу, різноманіття, унікальність українських водойм розповідати можна безкінечно. Найбільш привабливі місця, де є, що глянути, оздоровитися та відпочити тілом і душею.

 

АКТОВСЬКИЙ КАНЬЙОН

Де: Село Актове, Вознесенський район, Миколаївська область

У Актовському каньйоні ансамбль стрімких скель і гранітних валунів поєднується з розмаїтим світом рослин і великим вибором купальних місць. Інша його назва — Малий Крим.

 

Тут протікає річка Мертвовод, насичена сірководнем, з дивним кольором води. Але є і багато місць з чистою водою, для купання і навіть стрибків зі слель у воду. Причому локації для водних процедур можна змінювати хоч щодня.

Поруч з Актовським каньйоном знаходиться ще одне дивовижне місце – Трикратський ліс-лабіринт. Але досвідчені мандрівники попереджують, що Актове виключно для “дикого” відпочинку, ніякої туристичної інфраструктури там немає, навіть магазини працюють до 16 години. Тому все необхідне доведеться брати з собою.

БЛАКИТНІ ОЗЕРА

 

Де: Село Щурове, Краснолиманський район, Донецька область

Назва Блакитні озера означає саме те, що вода у них дійсно блакитна, прозора і чиста, ніколи не застоюється завдяки підземним джерелам. Навколо озер — соснові ліси і піщані береги. Ідеальна місцевість для наметового табору. Крім того, на берегах Блакитних озер є чимало пансіонатів і баз відпочинку з обладнаними пляжами. Тут можна зняти як номер, так і окремий будиночок.

ОЗЕРО БАКОТА

 

Де: Кам’янець-Подільський район, Хмельницька область

Ще цю місцевість також називають Бакотською затокою. Утворилася вона внаслідок затоплення у 80-х роках минулого століття 4 сіл задля будівництва Новодністровської ГЕС.

Бакота оточена скелями, тому у місцевості сформувався унікальний мікроклімат, подібний до ялтинського. Тут є три джерела, які в народі вважають цілющими: Північне, Південне і Найпівденніше. Останнє, кажуть, лікує хвороби очей.

Навколо Бакоти неймовірні краєвиди. А ще є залишки скельного монастиря, який був заснований у XII-XIII ст. на місці язичницького капища.

Жити тут можна тільки у наметі. Найближчі блага цивілізації, як то магазин — за два кілометри від озера. До Кам’янця-Подільського — 55 кілометрів.

ДНІСТРОВСЬКЕ ВОДОСХОВИЩЕ

 

Де: Село Устя, Кам’янець-Подільський район, Хмельницька область

Це водосховище — одне з найчистіших водойм в Україні. Крім того, у Кам’янець-Подільському районі добре розвинена водна інфраструктура: обладнані пляжі і зони відпочинку, функціонують декілька туристичних теплоходів, є можливість вибору водного відпочинку на будь-який смак – від рибалки до прогулянок на аквабайку і кильовій яхті.

А поблизу Усті, окрім відпочинку біля води, ще можна подивитися на геологічну пам’ятку природи — Розріз канилівської свити, і Устянський ботанічний заказник.

БУЦЬКИЙ КАНЬЙОН

 

Де: Село Буки, Маньківський район, Черкаська область

Каньйон утворюють кам’яні береги річки Гірський Тікич. Тому тут можна не тільки купатися й засмагати, а й зайнятися альпінізмом. Ще тут рай для байдарочників та велосипедистів. Буцький каньйон починається біля двометрового перекату колишньої греблі ГЕС, в народі його звуть водоспадом Вир. А поблизу ще є мальовничі руїни водяного млина 19 століття.

Гірський Тікич може порадувати також риболовлею і раками, яких там чимало.

Готелів чи пансіонатів поблизу каньйону поки що немає. Найближчі магазини — у селі Буки.

БІЛЕ ОЗЕРО

 

Де: Село Рудка, Володимирецький район, Рівненська область

ТОП-7 МІСЦЬ ДЛЯ БЮДЖЕТНОГО ВІДПОЧИНКУ В УКРАЇНІ

 

Про велич, красу, різноманіття, унікальність українських водойм розповідати можна безкінечно. Найбільш привабливі місця, де є, що глянути, оздоровитися та відпочити тілом і душею.

 

АКТОВСЬКИЙ КАНЬЙОН

Де: Село Актове, Вознесенський район, Миколаївська область

У Актовському каньйоні ансамбль стрімких скель і гранітних валунів поєднується з розмаїтим світом рослин і великим вибором купальних місць. Інша його назва — Малий Крим.

 

Тут протікає річка Мертвовод, насичена сірководнем, з дивним кольором води. Але є і багато місць з чистою водою, для купання і навіть стрибків зі слель у воду. Причому локації для водних процедур можна змінювати хоч щодня.

Поруч з Актовським каньйоном знаходиться ще одне дивовижне місце – Трикратський ліс-лабіринт. Але досвідчені мандрівники попереджують, що Актове виключно для “дикого” відпочинку, ніякої туристичної інфраструктури там немає, навіть магазини працюють до 16 години. Тому все необхідне доведеться брати з собою.

БЛАКИТНІ ОЗЕРА

Де: Село Щурове, Краснолиманський район, Донецька область

Назва Блакитні озера означає саме те, що вода у них дійсно блакитна, прозора і чиста, ніколи не застоюється завдяки підземним джерелам. Навколо озер — соснові ліси і піщані береги. Ідеальна місцевість для наметового табору. Крім того, на берегах Блакитних озер є чимало пансіонатів і баз відпочинку з обладнаними пляжами. Тут можна зняти як номер, так і окремий будиночок.

ОЗЕРО БАКОТА

Де: Кам’янець-Подільський район, Хмельницька область

Ще цю місцевість також називають Бакотською затокою. Утворилася вона внаслідок затоплення у 80-х роках минулого століття 4 сіл задля будівництва Новодністровської ГЕС.

Бакота оточена скелями, тому у місцевості сформувався унікальний мікроклімат, подібний до ялтинського. Тут є три джерела, які в народі вважають цілющими: Північне, Південне і Найпівденніше. Останнє, кажуть, лікує хвороби очей.

Навколо Бакоти неймовірні краєвиди. А ще є залишки скельного монастиря, який був заснований у XII-XIII ст. на місці язичницького капища.

Жити тут можна тільки у наметі. Найближчі блага цивілізації, як то магазин — за два кілометри від озера. До Кам’янця-Подільського — 55 кілометрів.

ДНІСТРОВСЬКЕ ВОДОСХОВИЩЕ

Де: Село Устя, Кам’янець-Подільський район, Хмельницька область

Це водосховище — одне з найчистіших водойм в Україні. Крім того, у Кам’янець-Подільському районі добре розвинена водна інфраструктура: обладнані пляжі і зони відпочинку, функціонують декілька туристичних теплоходів, є можливість вибору водного відпочинку на будь-який смак – від рибалки до прогулянок на аквабайку і кильовій яхті.

А поблизу Усті, окрім відпочинку біля води, ще можна подивитися на геологічну пам’ятку природи — Розріз канилівської свити, і Устянський ботанічний заказник.

БУЦЬКИЙ КАНЬЙОН

Де: Село Буки, Маньківський район, Черкаська область

Каньйон утворюють кам’яні береги річки Гірський Тікич. Тому тут можна не тільки купатися й засмагати, а й зайнятися альпінізмом. Ще тут рай для байдарочників та велосипедистів. Буцький каньйон починається біля двометрового перекату колишньої греблі ГЕС, в народі його звуть водоспадом Вир. А поблизу ще є мальовничі руїни водяного млина 19 століття.

Гірський Тікич може порадувати також риболовлею і раками, яких там чимало.

Готелів чи пансіонатів поблизу каньйону поки що немає. Найближчі магазини — у селі Буки.

БІЛЕ ОЗЕРО

Де: Село Рудка, Володимирецький район, Рівненська область


Розташоване в басейні річки Стир (притока Прип’яті). Крізь чисту і прозору воду видно золоте піщане дно з білими каменями-вапняками. Саме через це озеро називають Білим. Крім того, вода озера має цілющі властивості, в ній високий вміст гліцерину, тому вона м’яка навіть на дотик і лікує захворювання шкіри, за що Біле ще називають “озером молодості”.

Біле справжній рай для любителів купання. Середня глибина озера – 10 метрів, максимальна – 34 метри. Біля берегів мілко.

До всього тут є ще й певна інфраструктура – на березі озера розташована база відпочинку “Біле озеро”.

ЧЕРВОНОГОРОДСЬКИЙ (ДЖУРИНСЬКИЙ) ВОДОСПАД

Де: Села Нирків і Устечко, Заліщицький район, Тернопільська область

Водоспад розташований на річці Джурин, що впадає в Дністер. Повна висота водоспаду 16 м, ширина — до 20 м, кількість каскадів — 3. Вважається найвищим рівнинним водоспадом України.

Грунт довкола водоспаду має червонуватий відтінок, особливо після дощу. Саме завдяки цьому отримало назву поселення Червоногород, яке тут колись існувало. Нині від нього залишилися тільки мальовничі руїни.

Неподалік від водоспаду, вздовж течії річки Джурин, в скелі є “печера відлюдника”, невеликий грот, а в ньому джерело “Дівочі сльози”, яке місцеві мешканці вважають святим і цілющим.

 

 

Жити можна у наметі, або найняти житло у місцевих жителів.

 

7 НАЙКРАСИВІШИХ ОЗЕР УКРАЇНИ

На території України кілька тисяч озер, і кожне прекрасне і унікальне! Віртуальна подорож по берегах семи найвідоміших і найкрасивіших з них.

Синевир
Найбільше і знамените озеро Українських Карпат знаходиться на висоті 989 метрів, а в глибину досягає 22 метрів. Синевир оточують хвойні дерева: виходить неповторний пейзаж на тлі гір.
В озері багато форелі, але рибалок чекає розчарування – полювати на мешканців водойми строго заборонено.

 

Де: Закарпатська обл., Міжгірський р-н, с. Синевирська Поляна

c06a1b526fdffd8e957a2daf1eee56b7

 

Сиваш
Рожеве озеро розташовується між Кримським півостровом і материковою Україною. Це чудо природи – джерело солей і цілющої глини, які застосовують в косметології, а також для лікування опорно-рухового апарату. Ніжно-рожевого забарвлення Сиваш набуває в теплий сезон завдяки мікроводоростям виду дуналіелла солоноводна. Туристи із задоволенням приїжджають подивитися на цю чудову картину.
Де: Херсонська обл., Генічеський р-н, смт Новоолексіївка

3de959409858058d1be87eaa9b1a111d

Світязь (Шацькі озера)
Озеро Світязь – перлина Шацького національного заповідника. Вода настільки чиста, що можна навіть без маски побачити, що діється на дні. Тут водиться багато риби – від карася до щуки, – а ще озеро рясніє цілющою глиною. Багата природа Волині привертає масу людей: в теплий сезон поруч з озером яблуку ніде впасти. Тим, хто шукає спокійний відпочинок, радимо приїжджати навесні і восени, коли вітер ганяє по Світязю дрібні хвилі, а з дерев поетично обсипається жовте листя.
Де: Волинська обл., Шацький р-н, с. Світязь

55f5454180969351abaad2b1e400d2b3

Біле озеро
Ця водойма – частина Білоозерського заказника. Берег піщаний, на ньому є пара пірсів, звідки зручно пірнати в воду або проводжати сонце на заході. Навколо розкинувся сосновий ліс, де можна поставити намет. Або орендуйте будиночок поблизу.
Де: Рівненська обл., Володимирецький р-н, с. Рудка

45cfefb42e2bb1f17ffcd2a37948dbb8

Бребенескул
Щоб побачити це озеро, потрібно докласти чимало зусиль, адже Бребенескул знаходиться на висоті 1801 метр. Милуватися ним приходять в основному туристи, оскільки водойма знаходиться на найпопулярнішому маршруті Чорногірського хребта.
Де: Закарпатська обл., Рахівський р-н

07fa41fe394a5e6102eae1958d1eba33

Ялпуг
Ялпуг вважається одним з найбільших прісноводних озер Європи. Довжина озера – 39 км, ширина – до 15 км. А ось глибина водойми, незважаючи на значні розміри, досягає лише 5 метрів. Крім багатої флори і фауни тутешнє узбережжі зберігає безліч безліч історичних артефактів. В тому числі, як виявили недавно археологи, золото гунів! Хто знає: можливо, і вам пощастить знайти коштовності, створені 15 століть назад.
Де: Одеська обл., Ізмаїльський і Болградський р-н

dde577bd877ddcbe9497422b4e4ee034

 

Блакитні озера
Блакитними називають три озера в Чернігівській області. Площа найбільшого становить близько 25 га, глибина – 20 метрів. Дно покривають поклади кварцового піску, який очищає воду. Утворилися озера на місці кар’єрів, де колись видобували породу. В наші дні тут люблять плавати і рибалити туристи.
Де: Чернігівська обл., Ріпкинський р-н, с. Олешня

f2f7ab4b9a02ef91e2412494dfd3ae43

 

ТОП-7 НАЙРОМАНТИЧНІШИХ МІСЦЬ УКРАЇНИ

Наша країна неймовірно красива і романтична. І більшою мірою її красу можна оцінити влітку.

 

Буцький каньйон, відомий своїми мальовничими пейзажами, потрапив до рейтингу найромантичніших місцин України.

Його величні кам’яні скелі можуть похвалитися віком близько двох мільярдів років. Вони потужно нависають над швидкої річкою під назвою Гірський Тікич, створюючи тут дивовижну природну картину. На каньйоні займаються альпінізмом або просто незабутньо відпочивають, насолоджуючись чудовими пейзажами і потужною енергією скель і води.

Шолоховський водоспад в Дніпропетровській області

Шолоховський водоспад має ще одну назву – “Червоні камені”. Цю дивовижну природну пам’ятку називають так через великий вміст граніту червоного кольору. Розміри водоспаду невеликі, його протяжність становить 14 метрів. Він вражає уяву безліччю мальовничих каскадів, виникли які ще в еру мезозою.

Місце розташування: село Токівське, Нікопольський район, Дніпропетровська область.

 

Актовський каньйон в Миколаївській області

Актовський каньйон на Миколаївщині являє собою прямовисні скелі і гранітні камені, які гармонійно поєднуються з багатим світом місцевої флори. Іноді його називають “Каньоном диявола”, настільки гранліозний і таємничий його вигляд. По ландшафту пам’ятка схожа на знамениті північно-американські каньйони. У цій місцевості тече річка під назвою Мертвовод, вода якої має велику концентрацію сірководню. Можна знайти тут також і чудові місця для купання та відпочинку всією сім’єю.

Місце розташування: село Актове, Вознесенський район, Миколаївська область.

 

Бакотська затока в Хмельницькій області

Бакотська затока по-справжньому прекрасна і унікальна. Її оточують величні гори, формуючи тут чудовий південний клімат. Утворилася затоку після затоплення сіл в долині Дністра, яке відбулося в результаті спорудження гідроелектростанції. У цій мальовничій місцевості можна знайти безліч цікавих видів, як спокійного, так і активного відпочинку.

Місце розташування: Бакота, Кам’янець-Подільський район, Хмельницька область.

 

Джуринський водоспад в Тернопільській області

Романтична подорож на найбільший рівнинний водоспад в країні не залишить нікого байдужим.Джуринський водоспад з першого погляду дивує своєю красою і чарівністю. За легендами він був сформований штучно: ворожі війська турків близько 400 років тому виправили русло річки Джурин, щоб замучити народ спрагою. Поруч з Джуринським водоспадом можна познайомитися з легендарними руїнами Червоноградського замку.

Місце розташування: село Нирків, Заліщицький район, Тернопільська область.

 

Арбузинський каньйон в Миколаївській області

Арбузинський каньйон свою назву отримав від річки Арбузинка, що протікає в цій місцевості. Його скелі були сформовані близько чотирьох мільярдів років тому вулканічним чином. Цікаво, що вулкан, що утворив каньйон до сьогоднішнього дня не охолов, що створює тут теплий клімат навіть у зимову пору.

Місце розташування: біля сел Актове і Трикрати, Вознесенський район, Миколаївська область.

 

Озеро Лемурійське в Херсонській області

Озеро Лемурійське або “Мертве море”, не дивлячись на свою другу назву, також є одним з найромантичніших місць в Україні. Його вода має дивовижний ніжний відтінок – рожевий. Цілющі властивості озера дозволяють справлятися з багатьма недугами і полегшувати перебіг хронічний захворювань. Цікаво, що в одному літрі води тут міститься на 50 грамів солі більше, ніж в знаменитому Мертвому морі в Ізраїлі.

 

Місце розташування: село Григорівка, урочище Солона яма, Херсонська область.

 

НЕЙМОВІРНА ПРИРОДА — ГОРДІСТЬ УКРАЇНИ: УНІКАЛЬНІ ПАРКИ

Україна — країна різних ландшафтів: від гір до моря, від полонин до степів. Тому не дивно, що тут так багато дивовижних і різних між собою парків.

 

Нам є чим пишатися і є, де насолодитися природою! Добірку склав канал 24

БІОСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК АСКАНІЯ-НОВА

zapoved7

Де: Херсонська область, Чаплинський район, смт Асканія-Нова.

Цей заповідник на території України — унікальний. Для кожного відвідувача Асканія-Нова відкриває можливість побачити не тільки дендропарк і зоопарк, але ще й цілинний степ. Він зберіг свою первинну недоторканність. Тут можна побачити тварин в їх природній іпостасі.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК “СИНЕВИР”

ad76a89-ozero-sunevyr-vud-zverxy-1-

Де: Закарпатська область, Міжгірський район.

 

Синевир – парк неймовірної краси. Тут є все: гори, ліс, озеро і болота. Колись давно цей парк був морським дном, а тепер кожна людина може пройтися ним, подихати свіжим повітрям і возз’єднатися з природою.

На території парку єдиний у Європі “Музей лісу і сплаву”.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК ШАЦЬКИЙ

lutsumer-1024x678

Де: на території Волинської області.

Національний природній парк Шацький — саме те місце, де можна відпочити не тільки тілом, але і душею. Неймовірні краєвиди вразять навіть тих людей, які не люблять природу.

Еко-система озерно-болотно-лісових комплексів в цьому парку вважається найбільшою в Європі.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК НИЖНЬОДНІСТРОВСЬКИЙ

1(3)

Де: дельта Дністра на території Одеської області.

Цей парк входить до переліку парків міжнародного значення. Сюди радять приїжджати всім поціновувачам дійсно гарних фотографій, адже тут можна побачити майже все: і блакитні озера, і таємничі болота, і дрімучі ліси

МЕЗИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК

KONICA MINOLTA DIGITAL CAMERA

Де: Чернігівська область, Коропський район.

Найкраще споглядати усю велич природи в цьому парку під час весняного розливу Десни. Це явище воістину може мати назву справжнього чуда природи.

КАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНІЙ ПАРК

фото-с-planetofdream.com_

Де: Івано-Франківська область, м. Яремче, Гуцульщина.

Карпатський національний парк – це не тільки неймовірна природа з озерами, унікальними кедровими соснами, водоспадами і скелями. Він є зосередженням старовинних археологічних пам’яток, а також пам’яток дерев’яного народного зодчества XVI-XIX ст.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНІЙ ПАРК “ОЛЕШКІВСЬКІ ПІСКИ”

wpid-oleshk-vs-k-p-ski_i_11

Де: Херсонська область.

Олешківські піски – це найбільша пустеля на території Європи. Вона нічим не поступається Сахарі, адже тут є і оазиси, і бархани, і гадюки. Влітку пісок нагрівається до 75 градусів.

Пустеля – не єдина особливість цього парку. Адже на його “березі” розташований найбільший у світі ліс, висаджений людиною.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК “СКОЛІВСЬКІ БЕСКИДИ”

 

8923_800x600_22469

Де: Львівська область, Східниця, Сколе, Славське.

Сколівські бескиди розташовані у Львівській області. Цей парк унікальний своїми мінеральними водами. На території до 30 різних джерел. Тому сюди приїжджають зазвичай не тільки, щоб насолодитися красою природи, але також і для оздоровлення тіла.

ПАРК “КАМІННЕ СЕЛО”

16200466313_9c3cfdf80f_o

Де: Житомирська область, Олевський район.

Камінне село – це неймовірний, незвичний парк кам’яних велетнів. Окрім валунів тут можна також знайти унікальне реліктове цвітіння азалії понтійської. Через це Камінне село вартує відвідувати весною.

МІЖРІЧИНСЬКИЙ ПАРК

11779408

Де: Чернігівська область, межиріччя Дніпра і Десни.

Неймовірна краса, неймовірна природа, неймовірні рослини – всі ці три “неймовірні” можна сміливо приписати Міжрічинському парку.

Він унікальний саме завдяки тому, що розташований у межиріччі двох великих рік: Дніпра та Десни.

Багато рослин в цій місцині занесені до Червоної книги.

ДУНАЙСЬКИЙ БІОСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК

333_0

Де: Одеська область, Кілійський район.

Цей заповідник “заховався” у самому низу Одеської області на кордоні з Румунією. Тут є не тільки річка, заповідні ліси та тварини, але й справжній острів, до якого можна доїхати виключно човном.

Місцеві жителі радять сюди їздити в кінці березня-на початку квітня.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК “ДНІСТРОВСЬКИЙ КАНЬЙОН”

2857

Де: Тернопільська область, Борщівський, Заліщицький, Бучацький та Монастириський райони.

Цей парк розкинувся на майже 11-ти га території України. У межах природного парку є каньйон, який вважається найбільшим у Європі. Тут ви можете побачити неймовірні краєвиди, рідкісні рослини, отримати незабутні враження.

ГЕТЬМАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК

Vorskla_River

Де: Сумська область, у долині річки Ворскла.

Назву свою парк отримав на честь старовинної держави – Гетьманщини. Тут ви можете побачити типовий ландшафт для лісостепової території: реліктові корінні ліси, сфагнові болота та низинні заплави.

ДЕРМАНСЬКО-ОСТРОЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК

-водосховище-_0

Де: Рівенська область.

Дермансько-Острозький національний природний парк розташувався на території мальовничих невисоких гір.

Парк багатий не тільки на краєвиди, але також і на історично важливі пам’ятки: замок-фортеця Острог, монастир у Межиріччі, місце найзапеклішого бою між УПА та НКВД.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК “ПРИП’ЯТЬ – СТОХІД”

01

Де: Полісся, територія України та Білорусії.

Окрім того, що цей парк розташувався на межі двох країн, України та Білорусії, він цінний і природою, й історією.

Тут можна знайти і мальовничі озера, ліси, річки, і пам’ятки історії. До останніх відносять: барокові ворота замку VIII століття, костел капуцинів, колегію піярів.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК “ПОДІЛЬСЬКІ ТОВТРИ”

a87915dd2adf627f1e449c3fbb107251

Де: Хмельницька область, Городоцький, Чемеровецький та Кам’янець-Подільський райони.

Саме тут починаються таємничі та величні українські Карпати. У цьому парку товтри перемежовуються зі спокійними синіми озерами. Складається враження, що ви потрапили на територію магічного світу.

ІЧНЯНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Де: Чернігівська область, Ічнянський район.

Парк має рівнинний рельєф. На території ростуть унікальні лікарські рослини, деякі з них занесені в Червону книгу. Відвідувачам, які приїжджають сюди на початку весни, радять вдягати високі гумові чоботи.

КАРПАТСЬКИЙ БІОСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Де: Закарпатська область, Рахівський, Тячівський, Хустський та Виноградівський райони.

У цьому місці ви можете побачити рослини, які цвіли ще в дольодовиковий період і досі кожної весни розквітають тут, в долині нарцисів.

Загалом парк займає 8 гірських масивів, на яких можна зустріти різноманітні квіти, дерева, тварин.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК “ДВОРІЧАНСЬКИЙ”

 

DSC6010-831x560

Де: Харківська область, Дворічанський район.

Родзинкою парку є крейдяні гори. Досить незвичне явище, яке може викликати і подив, і захоплення одночасно. Також на території “Дворічанського” ви можете побачити лиманні озера, річку, бори та ліси.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК “БІЛОБЕРЕЖЖЯ СВЯТОСЛАВА”

1216Де: Миколаївська область, Очаківський та Березанський райони.

Основною красою цього парку є “Кінбурнська коса” та кілька заток міжнародного значення. Хоче побачити флору та фауну, яких більше ніде в світі немає, вам сюди.

ПРИРОДНИЙ ЗАПОВІДНИК ҐОРҐАНИ

1386105955_prirodnui_zapovednik_gorganu

Де: Івано-Франківська область, район Довбушанських Ґорґан.

Заповідник Ґорґани – це єдиний величезний масив, який охоплює одразу три кліматичні зони.

Це місце є унікальним прикладом недоторканної природи, до якої не доклалася рука людини.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК “ПИРЯТИНСЬКИЙ”

DSC05455

Де: Полтавська область, Пирятинський район.

Парк розташований у басейні річки Удай і відкриває людському оку гарні краєвиди й особливості природи.

ПРИРОДНИЙ ЗАПОВІДНИК “ДРЕВЛЯНСЬКИЙ”

Природний-заповідник-Древлянський

Де: Житомирська область, Народицький район

Тут ви можете побачити всю красу українського Полісся: зелені болота, блакитні озера, дрімучі ліси, безкраї поля.

Особливістю цього парку є вплив Чорнобильської катастрофи, адже АЕС перебуває дуже близько до заповідника.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК “ВЕРХНЄ ПОБУЖЖЯ”

Верхнє Побужжя 2

Де: Хмельницька область, верхній басейн річки Південний Буг.

Цей парк є обов’язковим для відвідування не тільки тому, що на території ростуть 14 рослин, які занесені до Червоної книги. Окрім всієї краси, тут є важливі історичні знахідки.