Йокуб Бретфус - будівничий Кам'янецької твердині

Уфортифікування Кам'янця-Подільського протягом століть було справою багатьох висококваліфікованих військових фахівців. Серед них є ім'я визначного, хоч і мало відомого у місті, архітектора та військового інженера середини - другої половини XVI ст. Йокуба Бретфуса. Джерела не зберегли свідчень ні про рік, ні про місце його народження. Документи, що стосуються особи Бретфуса, розкидані по різних архівах Польщі та Литви. Відомо тільки, що він був німцем за походженням (прусаком), котрий переїхав до Польщі на службу. Певна трудність полягає і в тому, що Бретфус на різних документах міг підписуватись по-різному (Брейфус, Брайтфус, Братфус. Бретфус, Партфум, Пред, Прейтфус...).

Різних транскрипцій його імені нараховується близько двох десятків. Висока майстерність Бретфуса засвідчена хоча б тим, що ще за життя його ім'я стало своєрідним показником рівня і багатьох будівничих іменували Йокубовами.

Прибув Бретфус до Польщі та приступив до активної роботи не раніше другої половини 30-років XVI ст., оскільки перші відомості про нього належать до 1541 року. В цей час він був направлений у Кам'янець-Подільський для реконструкції фортеці та замку. Роботи по укріпленню Кам'янця були доручені каштеляну белзькому Войцеху Старжеховському, відомому тим, що побудував Барський замок.
Реконструкція Кам'янецької твердині була складовою частиною плану замкового укріплення лінії кордону Русі, Поділля та Волині, котрий розробив і запропонував при підтримці віленського єпископа Яна Остафій Дашкович. І хоч план залишився нереалізованим, згідно із ним 1536 року Старжиховським було побудовано Бар, а 1540 року йому було доручено модернізацію фортифікаційної системи Кам'янця. Проте, якщо Барський замок було вибудовано в дереві, і великою міцністю він не визначався, то Подільський столичний оборонний комплекс було вирішено побудувати за останнім словом фортифікаційного мистецтва. Саме з цих причин до Кам'янця було направлено Й.Бретфуса.
Хоч офіційно роботи в Кам'янці вважалися модернізацією, проте з ряду записів і зауважень самого Бретфуса і сучасників можна зробити висновок, що він не стільки перебудував, скільки побудував заново Кам'янецьку фортецю. Перебудовані та потовщені зовнішньою прикладкою були практично всі старі башти замку. Рядом вирівнювань та перебудовою прясел Бретфус надав замку майже регулярного планування. Туг же ним було використано будівництво нового фортечного елементу, башт-бастій, вірніше башт-пунтоне. Дві п'ятикутні фланкуючі прибудови-пунтоне, що постали по діагоналі замку на північно-східному та південно-західному зовнішніх кутах, були покликані вирішити проблему фланкування. Для більшої взаємодії замку з оборонним комплексом Руської брами Бретфус перебудував східне крило твердині. На заході ним було укріплено замкове передпілля, посилено башти. Тут же він наказав вибити в скелі таємний хід до криниці під замком на березі річки. Знати про нього повинні були лише староста та підстароста. Для більшої оперативності в проведенні фортифікаційних робіт Бретфусом було утворено ряд майстерень, котрі працювали виключно для потреб замку. Для більшого збереження твердині він проводив спеціальні заняття з гарнізоном, навчаючи навіть скидати сніг з дахів башт та будинків.

Під керівництвом Бретфуса перебував як склад будівельних матеріалів, такі малий (замковий) арсенал, що налічував 1544 року 107 одиниць вогнепальної зброї, зокрема, 14 гармат. Зрештою, 1544 року Бретфусом було складено перший детальний опис замку, надзвичайно ретельний та докладний, з якого довідуємося, що по периметру стін замок залишився практично без змін до наших днів. Таким чином, хоч витоки Кам'янецької твердині набагато глибші XVI століття, а його функціональна діяльність простяглася до початку XIX ст., він в основному зберіг вигляд забудови Бретфуса.

Будівництво Кам'янецької фортеці сприяє зростанню авторитету інженера. В цей час він набуває звання королівського архітектора. Про його високе становище свідчить розмір державного утримання. У 1542-1544 роках він одержує 300-400 злотих річного, а це відповідає, наприклад, рівню утримання писаря
польного у 1570 році.

Після побудови Кам'янецької фортеці Йокуба Бретфуса переводять до Кракова, звідки 1551 року він направляється до Вільнюса. Правда, є й інші дані, що до середини 50-х років він був у Варшаві цехмістром, проте більшість джерел засвідчує, що з початку 50-х років його діяльність проходить у Литві. Документи від 12 квітня 1553 року називають його офіційним начальником будівництва у Вільнюсі. Тут він займається як цивільним, так і військовим будівництвом і титулується слугою короля Сигізмунда Августа. З кінця 50-х років Бретфус стає городничим Вільнюса (Вільненсіум префектус). Цей титул вживався лише у Литві і надавався начальникам найбільших замків, таких як Вільнюс, Вітебськ, Полоцьк... Звання городничого столиці Литви надавало Бретфусу більшу свободу для самостійних дій. Крім того, на нього було покладено обов'язок контролювати артилерію у Валкіненкайський фортеці. В цей час значно зростає його соціальний статус. Бретфус не тільки державний чиновник високого рангу, але й державець ряду маєтків, зокрема, Волкомирського, Ленунського, Васильківського. Він має власний герб, де на геральдичному щиті зображено два підняті вгору крила. Такі ж крила зображені на геральдичному шоломі.

В архівах Польщі та Литви збереглося багато документів з автографами Бретфуса, котрі засвідчують його активну будівничу та військову діяльність. Відомо, наприклад, що за дорученням короля і при сприянні державного секретаря він будував Королівські маєтності в Тикочені та Книшені. Фортифікаційна діяльність Бретфуса в Тикочені викликала нарікання в отців церкви, котрі назвали його єретиком, хоч він збудував за власний кошт костел у Грабові.

Достеменно невідома дата смерті Йокуба Бретфуса, проте документи засвідчують, що 29 листопада (за іншими даними - жовтня) 1571 року він був похований поблизу могили сина в Грабовському костелі.
Життя Йокуба Бретфуса є типовим прикладом того часу, коли людина, залежно від своїх якостей та можливостей, не тільки визначала місце служби і країну проживання, але й з часом переймалася ідеями держави, якій служила і ставала складовою народу, серед якого жила.