Старе місто: граніт, бетон та інша «творчість»

  • Роман Якель

Пам’яткоохоронне законодавство України містить чіткі норми щодо того, в який спосіб необхідно пр...

 

 

Втрачена в період Другої світової війни середньовічна забудова в історичній частині Кам’янця-Подільського — Старому місті, оголошеному 1977 року Державним історико-архітектурним заповідником, а 1998 року Національним історико-архітектурним заповідником «Кам’янець», — за пропозицією науковців Київського державного науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування Держбуду України підлягала відтворенню на основі вцілілих під землею залишків будинків. Місця розташування понад сотні втрачених будинків, що становили забудову XV—XVII ст., були графічно визначені в історико-архітектурному опорному плані заповідника — документі, розробленому ще 1987 року тим же інститутом, погодженому Держбудом України і затвердженому Кам’янець-Подільський міськвиконкомом.

На основі опорного плану розробили концепцію, комплексну програму регенерації заповідника, передбачивши в ній ескізні пропозиції відновлення втрачених кварталів історичної забудови. Київський НДІ розробив і кілька проектів регенерації кварталів забудови навколо середньовічної ринкової площі. Проекти схвалила науково-методична рада Держбуду і рекомендувала їх для впровадження в ході подальших робіт. Виконання цих робіт закладено в «Комплексну програму розвитку Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець», затверджену постановою Кабміну №378 від 15 березня 1999 року. Захист традиційного характеру середовища та об’єктів культурної спадщини є серед пунктів Положення про НІАЗ «Кам’янець» і начебто гарантований законом «Про охорону культурної спадщини»…

Але іронія народження нормативних актів полягала в тому, що на момент їх ухвалення історична частина Кам’янця була майже пустирем. У війну було знищено близько 150 будинків. У 1980-х роках архітектори-реставратори відновили за науковою методикою лише два житлові будинки на площі Польський ринок. Але й археологи мали добрий ужинок: під час розкопок знайдено рештки дерев’яних стін, що відносяться до давньоруського періоду (XIII ст.), а в підвалах — залишки давніших мурів. Загалом під час досліджень у Старому місті знайдено навіть трипільські житла, керамічні вироби епохи Римської імперії (ІІІ ст.) та культурний шар давньоруських часів, який виявлено по всій території заповідника. Його товщина — від 20 до 50 см.

Підприємливі люди з різних регіонів України, готові вкласти кошти у відбудову втрачених у війну пам’яток, знайшлися лише на початку 2000-х років.

Пам’яткоохоронне законодавство України містить чіткі норми щодо того, в який спосіб необхідно провадити всі земляні та будівельні роботи на територіях історико-культурного призначення, до яких належить заповідник. Але керівництво заповідника розробило своє положення про відтворення втраченої історичної забудови. Формально в ньому було закладено базовий принцип методики регенерації — максимальне збереження (відновлення) історичного вигляду будівлі: «Руїни фундаментів та споруд як нововиявлені об’єкти культурної спадщини… підлягають охороні та збереженню». Але наукова методика залишилася тільки на папері, бо на практиці відхід від неї — очевидний. Практика проведення робіт у заповіднику, м’яко кажучи, не узгоджується із жодними нормами національного законодавства.

Формально на папері існують лише висновки археологічних розкопок і наукових досліджень. Але авторові цих рядків самих досліджень не вдалося побачити. Як розповів колишній археолог заповідника Андрій Задорожнюк, до штату цієї установи входить лише один археолог, який працює, так би мовити, «за фактом»: знайшли жителі якісь «культурні цінності» — він прибуває на місце і «вивчає». Співробітники заповідника складають акт обстеження земельної ділянки за підписом директора заповідника Василя Фенцура, із типовим для абсолютно всіх об’єктів висновком — «виявлено фундаменти та підвали ХІХ—початку ХХ століття». А далі — найцікавіше: «культурної та іншої цінності не становлять». Ось вам класичний обхідний шлях Закону «Про охорону культурної спадщини», де чітко вказано: «Будівельні, меліоративні та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення, пошкодження об’єктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих об’єктів».

Фрагмент культурного шару XVI—XVIII ст. після «обробки» екскаватором на вулиці Зарванській Фото: Роман Якель
 
Фрагмент культурного шару XVI—XVIII ст. після «обробки» екскаватором на вулиці Зарванській Фото: Роман Якель
Подавши у міськвиконком складену на підставі акта історичну довідку про втрачений будинок, можна отримати дозвіл на проведення земляних (так званих «підготовчих» будівельних) робіт. «Підготовчі» роботи полягають у тому, що екскаватор знищує все або майже все, що залишилося під земельною ділянкою для будівництва. Наприклад, на вулиці Старобульварній, 2а, на місці, де київське товариство «Спілка приватних підприємців» звело готельно-ресторанний комплекс «Амадеус-клаб», стояв старий двоповерховий будинок з підвалами XVI—XVII століть. На цій земельній ділянці археологи виявили кераміку ІІІ ст. після Р.Х. Поруч була вежа-капличка, від якої забудовники (буцімто за науковою методикою) залишили для експозиції… кілька рядів мурування однієї стіни. Від середньовічного будинку (пам’ятки архітектури місцевого значення) не залишилося й сліду — у виритому на його місці котловані звели бетонний «бункер» площею кількасот квадратних метрів. На ринку, біля самісінької міської ратуші, за зеленим парканом, — котлован площею в кілька соток із залишками стін і склепінь, вивезених як «будівельне сміття». На вулиці Зарванській, 5а, донині збереглися лише окремі фрагменти підвалів XVI—XVIII століття, адже на ділянці нового будівництва, замовленого кількома фізичними особами, вже попрацював екскаватор. Уся вулиця Довга — суцільний будмайданчик. Скільки на ній знищено середньовічних підвалів — ніхто й не скаже. Збереглися лише фотографії небайдужих мешканців міста.

Місцева фірма «Гермес С» — чи не єдина приватна структура, яка звела будинок на вул. Старобульварній, збудувавши готель «Тарас Бульба» без руйнування культурного шару. Підвали часів пізнього середньовіччя були відтворені здебільшого вручну, і тепер тут знаходиться кав’ярня.

А тепер — цікаві деталі проектування нових будівель у Старому місті. Цим займаються кілька фізичних та юридичних осіб, хоча, згідно з положенням, науково-дослідну та проектно-кошторисну документацію на відтворення забудови мали б розробляти лише спеціалізовані організації, які мають відповідні ліцензії. Автором понад десятка ескізних та робочих проектів є… «приватний підприємець» архітектор Василь Фенцур. Той самий, який обіймає посаду директора національного історико-архітектурного заповідника. Займатися підприємництвом він має право, адже не є державним службовцем (sic!). Та найсмішніше те, що автор погоджує проекти із керівником заповідника, тобто із самим собою. А де ж їх погодження з органом охорони культурної спадщини? Директор заповідника Василь Фенцур, як на мене, вдало використовує факт відсутності єдиного органу охорони культурної спадщини в області. За його словами, очолювана ним організація «погоджує проекти в обласному управлінні Міністерства регіонального розвитку, архітектури та будівництва». Далі — ніякого ефективного контролю.

Начальник Інспекції державного архітектурного контролю у Хмельницькій області Віктор Гавчук розставляє свої акценти:

— Управління архітектури погоджує план і фасади будинку. На проект має бути висновок «Укрінвестекспертизи». А ми вже слідкуємо, щоб не було розходжень із проектом. До етапу вирішення, що саме має будуватися, нас не допускають.

Переважна більшість відтворених будівель Старого міста має вигляд новобудови. Там, де раніше стояли дво- і триповерхові будинки, височіють будівлі на поверх чи два вищі. Полірований граніт (яскравий приклад — готель «Амадеус-клаб»), стіни викладені із залізобетонних блоків і покриті жовтою або багряною штукатуркою чи навіть пінопластом. Дахи викладені з червоної металочерепиці, хоч в історичному Кам’янці завжди використовували не черепицю, а гонт і бляху. Побільшало й оглядових вікон у мансардах… Та ще й фасади будинків оперезані газовою розводкою, хоча вона мала б належати до внутрішньобудинкових мереж. Ну і як же «відтворена» архітектура Старого міста узгоджується з методикою регенерації заповідника? Саму методику Василь Фенцур трактує доволі творчо, показуючи кореспондентові переважно старі фотографії об’єктів без креслень плану і фасадів. А натурні фотографії, як зазначено в положенні про відтворення, не можуть бути достатньою архівною фіксаційною документацією.

— Ця методика є за своєю суттю новим будівництвом, яке ведеться в жорстких рамках «умовно-архітектурних» форм історичних будинків, — каже Василь Фенцур. — Вона передбачає широке використання сучасних будівельних матеріалів, передбачає їх внутрішнє використання в будинках. Основні характеристики історичних будівель у заповіднику зберігаються, але робити їх із білого каменю з дерев’яними нетеплоощадними вікнами — немає сенсу. Я згоден, певні відхилення від історичного вигляду будинків є. Наприклад, ми не могли змусити власників готелю «Амадеус-клаб» не використовувати граніту (довелося підписати акт здачі об’єкта, оскільки вони заручилися підтримкою «згори»). Але які претензії, наприклад, до використання металочерепиці та більшої кількості оглядових вікон? Адже багато вікон у мансарді готелю — щоб зробити її максимально зручною для туристів і мати більше клієнтів. Те саме стосується інших забудовників.

— Внаслідок забудови новими котеджами, використання для бруківки нових матеріалів можна порушити історичну екологію Старого міста, — висловлює протилежну думку доктор історичних наук, професор Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Лев Баженов.

Але відомий історик, як на мене, таки недооцінив явні порушення. Пам’ять про будинки на вулиці Різницькій, розбомблені у війну, схоже, покрилася грубим шаром пилу. На вулиці Довгій за останні роки виріс ряд «кам’яниць» котеджного типу, що належать впливовим особам міста. Такої архітектури не побачиш на жодному історичному фото чи кресленні. Зате ціла панорама заповідника, забудованого цими котеджами, розкривається з боку Нового міста.

Будівництво на вул. Татарській має мало спільного із відтворенням втраченої історичної будівлі Фото: Роман Якель
 
Будівництво на вул. Татарській має мало спільного із відтворенням втраченої історичної будівлі Фото: Роман Якель
А в самому центрі Старого міста, на вул. Татарській, 19, керівник цементного заводу (голова правління ВАТ «Подільський цемент»), викупивши двоповерховий житловий будинок, зведений на місці зруйнованої на початку 2000-х рр. пам’ятки архітектури національного значення, добудував до нього два поверхи з мансардою. Цей самий забудовник придбав поруч іще один будинок, який був пам’яткою архітектури національного значення ХІХ століття. Зніс його і на сьогодні розпочав так званий нульовий цикл будівництва, тобто підземне будівництво. Подальші роботи призупинила Інспекція держархбудконтролю. Адже коли писалися ці рядки, не було ні дозволу на будівництво, ні погодженого у встановленому порядку проекту…

Землі на території заповідника мають історико-культурне призначення і, згідно із Земельним кодексом
(ст. 83), не можуть передаватися у приватну власність забудовникам. Яким чином оформляється користування земельними ділянками в заповіднику, адже на сьогодні під «відтворену» забудову їх виділено вже 80? Міський голова Кам’янця-Подільського Анатолій Нестерук, на жаль, не знайшов часу зустрітися з кореспондентом «ДТ», щоб пояснити причини зволікання з укладанням договорів оренди, а відтак і втрат від цього для місцевого бюджету. Замість нього перспективи окреслював перший заступник мера Валерій Андрухович: «Поки що жоден суб’єкт не оформив землекористування. Першим це зробить івано-франківське підприємство «МЖК Експрес-24», яке будує готельно-туристичний комплекс на Польському ринку. Міська влада керуватиметься таким принципом: якщо об’єкт не введено в експлуатацію, договір оренди землі із забудовником укладатимемо не більше, ніж на п’ять років, — щоб він не встиг перепродати об’єкт і накивати п’ятами. Якщо ж фірма успішно працює, платить податки, то з нею оформлятимемо договірні відносини на 49—50 років»…

Ще 12 років тому Кам’янець-Подільський (Старе місто) був зареєстрований як претендент на включення до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Але ж на що претендувати, коли відбудова втраченого середовища в багатьох випадках відбувається довільно, у прив’язці до «сучасних будматеріалів і потреб»? На це директор заповідника Василь Фенцур має свої аргументи:

— Внести до культурної спадщини ЮНЕСКО запропоновано не втрачену історичну забудову, а сам «культурний ландшафт» каньйону річки Смотрич зі Старою фортецею. Бо порівняно з іншим номінантом — Львовом, Кам’янець — руїна. Ви ж подивіться, під час війни зруйновано 75—76% забудови Ринку, збереглися лише шість-сім кам’яниць і духовна семінарія. Насамперед повинні бути якісь українські законодавчі акти для регулювання забудови історичної частини міста, збереження її архітектури. Ви бачите, як у Львові зробили реконструкцію банків, житлових кварталів. Те, що відремонтували у 50—60-ті роки минулого століття, нині потребує відновлення. А інвестори не завжди хочуть повторювати те, що було збудовано до війни. Сходи, вікна, перекриття — все це не відповідає нормативам відтворення кварталів. Але так робили у Кракові, Варшаві. Там ніхто точно не підходив до відтворення тієї ж кількості оглядових вікон, барокових чи інших елементів. То навіщо ми обстоюємо це в нас?

Маленьке зауваження: відтворену історичну забудову Варшави включено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО — як виняток, з огляду на збережений «дух автентичності». Цікаво, яким винятком керуватимуться експерти, розглядаючи як номінанта кам’янецький каньйон, для якого Старе місто є передбаченою нормами ЮНЕСКО буферною зоною: адже на неї теж поширюється охоронний статус.